Черняхівська РДА - Альтернативи фермерству не існує

Слово про хазяїна землі, великого хлібороба

Хто ще не побував у Черняхівському музеї, раджу сюди навідатися. Хоча б для того, щоб далеко не відмежовуватися від історії рідного краю. Бо яким би не було наше минуле, воно прекрасне -роками, людьми, подіями, традиціями, - про що маємо пам'ятати й сприймати, як Божий дар. А вже завітавши в цей храм, набираєш того відчуття, ніби й сам скидаєш з плеч тягар часу і поринаєш у світло споминів пережитого й незабутнього.

Ось привернув увагу стенд музейної кімнати з експонатами про заслужених людей Черняхівщини. Серед ветеранів сільськогосподарської галузі району знайшлося гідне місце й для штрихів до портрета Івана Михайловича Гарбарчука. Старшому поколінню наших земляків ця неординарна постать багато про що нагадає. І не тільки мешканцям Бежева, де ветеран залишив глибокий і незабутній слід. Він добре відомий серед тих новаторів виробництва, які в неймовірно складних обставинах післявоєнної пори відбудовували село й господарство І з часом розвинули й довели до стану багатогалузевого й високоефективного.

Однак, обмежитися лише згаданими епітетами на адресу Івана Михайловича з його яскравою біографією було б сухо й далеко неповно. А ще вагомий привід наштовхує не скупитися на слові. У ці дні нашому герою виповнюється від роду славних 80 літ. Тож додам до них і своє - про Хазяїна землі, про Великого хлібороба.

Бесідую з ним, ще не схиленим поважними роками, а в уяві порівнюю, яким його пам'ятаю - ще у зеніті віку, на вершині слави. Не змінився: І тоді, й зараз переді мною інтелігентна, толерантна людина, невимушений у спілкуванні, незалежний у власних переконаннях.
Допомагає, що мій співрозмовник зберіг чіпку пам'ять. І досі пишається, що належить до еліти керівних кадрів на селі. Добрим словом згадує колишніх суперників по змаганню - голів колгоспу Олександра Легенчука з Трокович, Анатолія Приймака з Ксаверівки, Василя Голубенка з Окілка, Олександра Титаренка з Забрідця, Вадима Хабчука з Високого.

- Був наймолодший серед них, прийняв колгосп тридцятилітнім, - згадує Іван Михайлович, - за це мене по-дружньому іноді "оселедцем" прозивали (сміється). Я не ображався, коли
щось не виходило, як у старших. А от потім і я декого обскакав. У 70-х роках лише наш та троковицький колгоспи за прибутками вийшли в мільйонери. Та й то, як рівняти: господарство Легенчука було вдвічі більше за моє. А в ті часи мільйон доходів щось таки важив.

- Наслухавсь і я колись, Іване Михайловичу, про вашу "щедрість". Копійку щадили. Пам'ятаєте Калитку зі "Ста тисяч"? Чи Мартина Борулю з однойменної комедії?..

- А що копійка карбованець береже - з цим ви згодні? - він тут же сприймає жарт, і, як людина мудра, знає, що і в ньому є зерно Істини.

- А скільки ще, окрім подібного, наслухався. Бувало, навіть дорікали. Навіщо, мовляв, копиш, після тебе прийдуть - розкрадуть і проп'ють. Але я стояв на своєму: справжній господар - не транжира і не марнотрат. А з прибутків тих колгосп будував приміщення ферм, комори, контору, сільський клуб, магазин, медпункт...

Справді, цього від Гарбарчука не відбереш: умів заробити, знав, як і розпорядитися. Відомий і такий факт, де колишній голова й самого себе, коли треба, міг перевершити. Іван Михайлович одним із перших у районі був ініціатором спорудження в своєму селі монумента на честь загиблих односельчан у минулій війні. Знаходилися в ту пору й такі, хто радив використати колгоспні кошт, мовляв, "на більш нагальні потреби". Голові дорікали, навіть погрожували стягненням, але зламати намірів сільського керівника так і не змогли. Свої дії у той час він виправдовував обов'язком перед полеглими і світлою пам'яттю про них. Як громадянин, як молодший брат двох старших, котрі не повернулися з тієї війни. Уже давно пропав слід отих колишніх "радників" Гарбарчука, а пам'ятник у Бежеві й досі стоїть велично й на віки.

- Ваше сильне господарство, Іване Михайловичу, тридцять років тому, ще молодим тоді працівником газети, я добре пам'ятаю. А от яким Ви очолили цей колгосп тоді, в середині п'ятдесятих?

- Дрібним і бідним. В одному приміщенні на фермі утримувалось 30 корів, до сотні свиней, стільки ж овець. Але мали 170 коней і вони нас виручали, адже техніки в колгоспі практично не було. Дуже "збагатіли", коли з часом придбали трактор ДТ-54 та причіпний комбайн С-6. Ось з таким арсеналом знарядь обробляли сотні гектарів орних земель і вирощували на ній різні сільськогосподарські культури. Робота знаходилася для дорослих і їхніх помічників-дітей, з ранньої весни до пізньої осені. Продукція полів не вся належно цінилася. За копійки здавали державі картоплю, овочі, навіть за тонну зерна платили 60-100 карбованців. Найбільш вигідними були льон та хміль і за ці культури наші селяни взялися по-справжньому. Поступово колгосп міцнів, а згодом вийшов у число передових в районі з ряду позицій. І в цьому треба завдячувати нашим працьовитим людям.

- Про Вас, як керівника, йшла слава не лише як про гарного господарника. Люди ж то теж різні бувають. А Ви, кажуть, любили порядок...

- Якщо точніше, то я завжди був прихильником трудової дисципліни. Можливо, й комусь не догоджав помірною різкістю. Але треба зрозуміти й мене. Якщо в колгоспі зайняті півсотні пар коней і кожен їздовий вкине в підводу мішок якогось добра, як свого, то скільки його не доберемо тільки за один день? От і доводилося й самому теж тримати віжки в руках, і не дрімати. А в основному я радий за своїх колишніх підлеглих. Коли вимагала ситуація, вони викладалися в роботі сповна. Пам'ятаю, коли піднімали зі стелищ льонотресту, то працювали й вночі. Ставлю, бувало, свою машину з включеними фарами, а люди на транспорт вантажать льон. Ми знали вартість льонопродукції. Хоч казали, що я скупий, але за льон платили мало не щодня колгоспними грішми, не чекаючи коштів за продукцію від льонозаводу...

Мій співрозмовник ще деякий час перебуває в полоні спогадів давно минулих днів. Видно, йому приємно і є що згадати за плідне трудове життя. Щось і собі підказую, наскільки обізнаний: які у Бежеві родили кормові буряки - до 900 центнерів з гектара. Іван Михайлович це підтверджує, але уточнює, що це вдавалося на порівняно невеликих площах. А от довгунець займав щороку лану 120-130 гектарів і давав по 8-9 центнерів волокна з кожного. А ще на місцевій фермі утримувалася велика живність. Там доглядач молодняка ВРХ Теофіл Ревчук добивався майже кілограмових добових приростів живої ваги кожної тварини.

За спогадами і розмовою непомітно спливає час. Так швидко минають дні й роки ветерана праці Івана Гарбарчука. Вони не були марними в його житті. У 1980 році передав керівник свій колгосп наступнику, а його обрали головою сільської ради. За цим теж неспокійним заняттям минуло ще одне десятиліття. Самовідданий внесок хлібороба й організатора високо оцінений державною нагородою. У його сімейному архіві зберігається фотографія, на якій колишній голова облвиконкому Віктор Кременецький вручає голові колгоспу орден Трудового Червоного Прапора.

З ювілеєм Вас, шановний Іване Михайловичу. Здоров'я міцного Вам і ще довгих років активного життя. Знайте, що добрі справи ніколи не забуваються, їх можна Лише примножити, чого хочеться побажати й усім Вашим землякам.

.................................................................................................................................................

Перелік майна, яке пропонується для реалізації

по сільськогосподарських підприємствах Черняхівського району

І Н Ф О Р М А Ц І Я про виконання пріоритетних напрямів діяльності

Черняхівської райдержадміністрації в сільському господарстві за 5 місяців 2007 року